Щоденник снайпера. Ч. 1
ЩОДЕННИК СНАЙПЕРА. ДЕНЬ НУЛЬОВИЙ
За півгодини до кінця робочого дня лунає дзвінок командира взводу:
— Андрій Петрович, я сам в шоці, але завтра о 9.00 нам треба бути з речами у військкоматі. Знову їдемо на збори. Повістки видадуть завтра, але якщо дуже треба то з'явіться у військкомат і отримайте.
Варто зазначити, що з попередніх восьмиденних зборів ми повернулися тиждень тому і така поспішність викликала нерозуміння і тривогу.
— Місце роботи?, — запитує працівник військкомату, заповнюючи бланк.
— Апарат Верховної Ради України.
— Ще раз?
— Апарат Верховної Ради України.
— Туди ще я повісток не видавав, — хитаючи головою віддає мені папірець.
ЩОДЕННИЙ СНАЙПЕРА. ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Зранку біля військкомату бачу знайомі обличчя. На минулих зборах ми були в одному взводі, розпитуємо як в кого справи, гомонимо.
Окрім того чимало мужиків в майках і шортах. Ми із здивуванням дивимося на них (мовляв ви куди їхати зібралися?). Вони, напевно, так само дивляться на наші камуфляжі і великі наплічники.
Виходить капітан:
— Ті, хто випадково раніше пройшов навчальні збори – за мною для отримання військових квитків.
Тих хто уже «випадково» пройшов збори набирається на довжелезну чергу, яка не закінчується до 12 години. В черзі вояки згадують строкову службу та лають Путіна, Порошенка і Яценюка і нові тарифи.
— От Яценюк каже: треба підняти зарплату прокурорам бо за три тисячі ніхто робить не буде. Ні-фі-га собі! За три тисячі вони робить не будуть! Тут люди за мінімалку горбатяться. Не хочуть робить, так я буду! – говорить голосний мужик.
Тирада продовжується далі. Через кілька хвилин розмова переходить в трішки інше русло:
— На заводі кажуть, шо охрана краде. Ну а шо, як за дві тисячі робить? Чого б вона не крала. – знову обурюється той ще чоловік, який ще недавно хотів щоб прокурори працювали чесно за три тисячі.
Це говорить простий роботяга, а не якийсь агент Кремля. Народ, такий який є: в міру патріотичний, водночас лає владу по ділу і без діла.
Отримавши військовий квиток бачу запис: пройшов військові збори 8 днів на посаді стрільця. Ще раніше туди внесений запис про прийняту військову присягу.
Тим часом командири розписують нову штатку. За цей час встигаю сходити в найближчий супермаркет купити воду, каву і російський снікерс (згрішив). Таким був мій обід.
Так і не зрозумівши, в який взвод мене записали, запихаюся з товаришами в маршрутку і їдемо на полігон. Там годину-дві сидимо під яблунями. Потім прямуємо до місця розташування – величезного металевого ангару, розігрітого під літнім сонцем. Приїджають вантажівки з розкладними ліжками і матрасами. Облаштовуємо собі місце для ночівлі. Ліжка мають таку конструкцію, що подушка не потрібна, а от про те, що ковдра не завадить багато хто зрозуміє вночі. Ковдри видадуть лише наступного дня і то їх вистачить не всім.
Багато часу просто нудимося. По штату нас досі не розписали, годувати не планують теж. Сидимо в тіньку сусіднього приміщення, роздивляємося «наскельні написи» попередніх мешканців полігону: «ДМБ 2000», «Горловка», «Последний караул» і т.п. Найдавніший напис датується 70-ми роками минулого століття. Усвідомлюємо, що тепер дехто з тих, що навчався на цьому полігоні воює на боці ворога…
Вечеряємо в дружньому колі власними харчами, обговорюємо враження від наших бійців ЗГО з інших районів. Вони прибувають і прибувають. Це ті ж самі мужики в шортах і сланцях, в кращому випадку – в спортивних костюмах, в рідкісних – камуфляжі. Ясна річ, що купити форму за власні кошти для багатьох є складно. Їм сказали, що вони їдуть на полігон на два дні – постріляти. Насправді збори заплановані на чотири дні, а програма обіцяє бути значно насиченішою.
За відсутності роботи зав'язуються нові знайомства.
— А ты, братиш, я вижу зиговик. Да чо ты, я же по-доброму… -, говорить наш кулеметник, що мав відношення до Патріота України.
Хлопець з набитими черепами і коловратами на руці сором'язливо віднікується, типу: та шо ви, який я «зіговік»?.. Зрештою розмова зав'язується, виявляється, що хлопець встиг повоювати в Пісках. Зацікавлено обступаємо його і розпитуємо, як там, на фронті…
До вечора в ангарі складно знайти когось тверезого. Шоковано дивимося на «аватарів». На попередніх зборах таке уявити просто було не можливо. Тоді в перший же день п'яного бійця виявили й ізолювали і ця сенсація стала предметом обговорень на кілька днів.
Ставимо ставки про те, між якими районами виникне перша бійка. Ближче до ночі кількох найбільш п'яних забирають ВСПшиники.
Темніє. Командири нарешті доопрацьовують списки. Ми кучкуємося, щоб потрапити у взвода, де є знайомі. Записуюся в роту де найбільше наших… снайпером. Раніше в житті не тримав СВД, але що робити, сподіваюсь, що буде цікаво.
Мені припадає чергувати вночі з півночі до другої години. Напарник – кандидат історичних наук. Чергування проходить спокійно. Час від часу заспані або не зовсім тверезі тіла виходять і заходять в ангар. Комусь не спиться. Хтось курить. Ближче до першої підходить патруль ВСПшників. Вони розповідають про «учебку» в Десні. Говоримо про туризм, про те, де хто бував… Дві години пробігають доволі швидко. Закутуюся в спальник і провалююсь в сон.
За півгодини до кінця робочого дня лунає дзвінок командира взводу:
— Андрій Петрович, я сам в шоці, але завтра о 9.00 нам треба бути з речами у військкоматі. Знову їдемо на збори. Повістки видадуть завтра, але якщо дуже треба то з'явіться у військкомат і отримайте.
Варто зазначити, що з попередніх восьмиденних зборів ми повернулися тиждень тому і така поспішність викликала нерозуміння і тривогу.
— Місце роботи?, — запитує працівник військкомату, заповнюючи бланк.
— Апарат Верховної Ради України.
— Ще раз?
— Апарат Верховної Ради України.
— Туди ще я повісток не видавав, — хитаючи головою віддає мені папірець.
ЩОДЕННИЙ СНАЙПЕРА. ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Зранку біля військкомату бачу знайомі обличчя. На минулих зборах ми були в одному взводі, розпитуємо як в кого справи, гомонимо.
Окрім того чимало мужиків в майках і шортах. Ми із здивуванням дивимося на них (мовляв ви куди їхати зібралися?). Вони, напевно, так само дивляться на наші камуфляжі і великі наплічники.
Виходить капітан:
— Ті, хто випадково раніше пройшов навчальні збори – за мною для отримання військових квитків.
Тих хто уже «випадково» пройшов збори набирається на довжелезну чергу, яка не закінчується до 12 години. В черзі вояки згадують строкову службу та лають Путіна, Порошенка і Яценюка і нові тарифи.
— От Яценюк каже: треба підняти зарплату прокурорам бо за три тисячі ніхто робить не буде. Ні-фі-га собі! За три тисячі вони робить не будуть! Тут люди за мінімалку горбатяться. Не хочуть робить, так я буду! – говорить голосний мужик.
Тирада продовжується далі. Через кілька хвилин розмова переходить в трішки інше русло:
— На заводі кажуть, шо охрана краде. Ну а шо, як за дві тисячі робить? Чого б вона не крала. – знову обурюється той ще чоловік, який ще недавно хотів щоб прокурори працювали чесно за три тисячі.
Це говорить простий роботяга, а не якийсь агент Кремля. Народ, такий який є: в міру патріотичний, водночас лає владу по ділу і без діла.
Отримавши військовий квиток бачу запис: пройшов військові збори 8 днів на посаді стрільця. Ще раніше туди внесений запис про прийняту військову присягу.
Тим часом командири розписують нову штатку. За цей час встигаю сходити в найближчий супермаркет купити воду, каву і російський снікерс (згрішив). Таким був мій обід.
Так і не зрозумівши, в який взвод мене записали, запихаюся з товаришами в маршрутку і їдемо на полігон. Там годину-дві сидимо під яблунями. Потім прямуємо до місця розташування – величезного металевого ангару, розігрітого під літнім сонцем. Приїджають вантажівки з розкладними ліжками і матрасами. Облаштовуємо собі місце для ночівлі. Ліжка мають таку конструкцію, що подушка не потрібна, а от про те, що ковдра не завадить багато хто зрозуміє вночі. Ковдри видадуть лише наступного дня і то їх вистачить не всім.
Багато часу просто нудимося. По штату нас досі не розписали, годувати не планують теж. Сидимо в тіньку сусіднього приміщення, роздивляємося «наскельні написи» попередніх мешканців полігону: «ДМБ 2000», «Горловка», «Последний караул» і т.п. Найдавніший напис датується 70-ми роками минулого століття. Усвідомлюємо, що тепер дехто з тих, що навчався на цьому полігоні воює на боці ворога…
Вечеряємо в дружньому колі власними харчами, обговорюємо враження від наших бійців ЗГО з інших районів. Вони прибувають і прибувають. Це ті ж самі мужики в шортах і сланцях, в кращому випадку – в спортивних костюмах, в рідкісних – камуфляжі. Ясна річ, що купити форму за власні кошти для багатьох є складно. Їм сказали, що вони їдуть на полігон на два дні – постріляти. Насправді збори заплановані на чотири дні, а програма обіцяє бути значно насиченішою.
За відсутності роботи зав'язуються нові знайомства.
— А ты, братиш, я вижу зиговик. Да чо ты, я же по-доброму… -, говорить наш кулеметник, що мав відношення до Патріота України.
Хлопець з набитими черепами і коловратами на руці сором'язливо віднікується, типу: та шо ви, який я «зіговік»?.. Зрештою розмова зав'язується, виявляється, що хлопець встиг повоювати в Пісках. Зацікавлено обступаємо його і розпитуємо, як там, на фронті…
До вечора в ангарі складно знайти когось тверезого. Шоковано дивимося на «аватарів». На попередніх зборах таке уявити просто було не можливо. Тоді в перший же день п'яного бійця виявили й ізолювали і ця сенсація стала предметом обговорень на кілька днів.
Ставимо ставки про те, між якими районами виникне перша бійка. Ближче до ночі кількох найбільш п'яних забирають ВСПшиники.
Темніє. Командири нарешті доопрацьовують списки. Ми кучкуємося, щоб потрапити у взвода, де є знайомі. Записуюся в роту де найбільше наших… снайпером. Раніше в житті не тримав СВД, але що робити, сподіваюсь, що буде цікаво.
Мені припадає чергувати вночі з півночі до другої години. Напарник – кандидат історичних наук. Чергування проходить спокійно. Час від часу заспані або не зовсім тверезі тіла виходять і заходять в ангар. Комусь не спиться. Хтось курить. Ближче до першої підходить патруль ВСПшників. Вони розповідають про «учебку» в Десні. Говоримо про туризм, про те, де хто бував… Дві години пробігають доволі швидко. Закутуюся в спальник і провалююсь в сон.
1 коментар
Маю тепер знайомого снайпера! :P